Володимир Кисельов - фельдшер відділення №8 .Був старшим групи медичних працівників, які першими виїжджали в населенні пункті Чорнобильського і Поліського районів для проведення йодної профілактики, надання медичної допомоги, організації медичних пунктів, вивозу постраждалих працівників ЧАЕС і місцевого населення.)

………………………………………………

Їхати в зону аварії на ЧАЕС викликався добровільно. Нас запитали, хто хоче... Я сказав, що поїду. Їхали по 2-3 людини з відділення, з 8-го - поїхав я, водій і мій колега лікар Матяш. А всього нас, перших, було 11 людей. 27 квітня після чергування поїхали додому, переодяглися і відправилися в зону ЧАЕС. Нам сказали на 2-3 дні, а по факту і Великдень там зустріли, пробули десь до 6 травня. Ніхто толком нічого не знав.

Базувалися ми у Вовчкові, це година їзди від місця вибуху, скільки кілометрів до ЧАЕС і не цікавився…Не до того було. Там я організував в приміщенні сільського клубу медичний пункт. В цьому селі ще були радіолокаційні війська, міліція, військові. Почали прибувати евакуйовані. Поїхали ми без одягу, який би захищав, без масок, навіть дозиметрів не було. Білі халати – ото і весь захист. Про радіацію нічого не говорилося. У селі по хатах розселяли прип’ятців, в основному мамочки з дітками, які виїхали з місця аварії практично без нічого. Через якийсь час приїхали представники з Мінздоров’я, сказали, що привезуть йодид калію і його потрібно всім давати. А скільки кому? Я тоді дуже обурився. Бо, наприклад, грудним дітям і дорослим різне дозування, де інструкція, по скільки крапель давати? А чим запивати? Це теж важливо. Мені тоді сказали “не умнічай!”.

 

Пам’ятаю, як приїхав до нас Голова Ради Міністрів СРСР - Рижков (від ред.: Микола Рижков - Голова Ради Міністрів СРСР керував штабом з ліквідації аварії на ЧАЕС). Ну ось йде велика делегація, Рижков йшов попереду і відразу починає обурюватися, чому на медпункті не висить прапор з червоним півмісяцем. Мій колега у відповідь його послав. Я як відповідальний за медпункт пояснив, що тут не до прапора, немає чим запивати йодид калію, не вистачає елементарного, приміром, маленьким дітям потрібні горшки…Рижков послухав, повернувся і пішов. А вже ввечері мене запросили на “бесіду”. Рижков бідкався, що все навколо погано, але нашому медпункту висловив вдячність і наказав нам привезти ті горшки для діток, і йодид калію привезли, дві польові кухні кисіль привезли для запивання.

Почав профілактику. Вишикував 150 людей на плацу біля медпункту пити йодид калію. А вони мені кажуть: “Ось медики вип’ють, тоді ми”. П’ятеро з нас “капнули” по скільки самі собі призначили, а потім два дні сиділи в туалеті з такою діареєю! Пізніше ми уже знали, якою має бути доза, але початок був такий…Тому я й обурювався…Але це, можна сказати, найменша з бід. Слава Богу, нічого страшнішого з нами не трапилося…Хіба що високий тиск у мене та колег підіймався. Чи це радіація, чи просто хвилювання, бо нам обіцяли відрядження на два дні, а вийшло значно довше, не знаю.

Ми коли їхали, то мало знали про те, що насправді відбувається. А вже потім, коли почалася паніка в країні, коли людей з Прип’яті почали евакуювати, в Чорнобиль ніхто й їхати не хотів. Боялися. Коли ми поверталися до Києва, на нашу зміну приїхали дві перелякані студентки.

Зараз, порівнюю ситуацію з пандемією коронавірусу і той вибух на ЧАЕС, коли було страшніше. Звісно, тоді. І все це на фоні страшного хаосу, відсутності достовірної інформації. Згадую часто…

Уже в кінці того року, 1986, мене було нагороджено медаллю “За самовіддану роботу проявлену при ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і усунення її наслідків”.

Володимир Кисельов, фельдшер відділення №8.