Короткий екскурс в минуле  нашого Центру

Станція швидкої медичної допомоги (ШМД) в м. Києві була організована у 1902 році однією з перших подібних установ світу, створених  для надання медичної допомоги при важких травмах та захворюваннях, що загрожують життю пацієнтів. За цей час вона пережила революцію, дві світові війни, перебудову; працювала умовах  царської Росії, Радянського Союзу і продовжує функціонувати в  незалежній Україні.

А починалося все з “Гуртка лікарів, з метою нічних чергувань”, створеним Київським Товариством лікарів. Уже 6 лютого 1881 року  гурток відкриває  пункт нічних чергувань при міській управі на Хрещатику, 18. Усі лікарі працювали на безоплатній основі.  За виїзди лікаря треба було платити 45 копійок. Якщо пацієнт був неплатоспроможним, візника оплачувала Дума. Київський пункт нічних лікарських чергувань, по-праву, можна назвати  станцією швидкої медичної допомоги в мініатюрі.

Будинок Міської Думи. Вул. Хрещатик, 18.

На третьому поверсі працював пункт нічних чергувань. Світлина 1883р.

Прообразом станції швидкої медичної допомоги як організаційно-функціональної структури є  Wiener Freiwiligs Rettungs Geseillschaft ("станція швидкої допомоги при залізниці в м. Відень), створена за ініціативою віденського професора та громадського діяча барона Яромира Мунді. Станція розпочала свою діяльність 1-го травня 1883 року. Поштовхом до її створення стала пожежа у Віденському театрі в 1881 році, коли через  відсутність необхідної в такій ситуації  медичної допомоги, загинуло майже 500 глядачів.

Станція швидкої медичної допомоги у м. Київ з»явилася за 19 років пісвя Віденської, і стала однією з перших у царській Росії. У виданому в 1912 році Товариством Швидкої медичної допомоги в Києві "Календаре, справочной и адресной книге" читаємо: 

У насъ въ Россiи первая спасательная станцiя возникла въ Варшаві. Сочувствiе населенiя создало прочное положенiе станцiи Общества, процвітающей уже свыше 10 літъ. Въ декабрі 1900 года открылась станцiя въ Лодзи. Въ 1902 году 30 iюня по иницiативі К.М. Модзелевскаго открыла свою діятельность спасательная станцiя въ г. Кiеві. Вскорі затемъ подобныя учрежденiя стали функционировать въ Вильні, Ригі, Минскі, Казани, Ростові на Дону, Одессі, Екатеринославі, въ Москві и в Харькові.

30 червня 1902 року  дата відкриття Київської станції швидкої медичної допомоги. На момент організації до штату станції (яка називалась тоді "Спасательная станция Общества скорой медицинской помощи в г. Киеве"), входили:

-     Лікарі: один завідуючий станцією та 8 чергових лікарів.

-   Санітари: один головний санітар та 4 старших санітара, а до кінця 1902 року було залучено ще 4 молодших санітара.

-   Станція мала 3 кінні карети, придбані за рахунок благодійних пожертвувань.

-   Обслуговуючий персонал: 3 кучера, 1 двірник, 1 кур’єр.

Кожна карета була оснащена 2-ма скриньками: великою -  з хірургічними інструментами, перев’язувальним матеріалом, медикаментами та малою - переважно, з антидотами. На станції були смолоскипи, пожежні каски, запас медикаментів та перев’язувального матеріалу на випадок масових травм.

Першим приміщенням станції була садиба по вул. Пирогова, 6. Дуже скоро стареньке приміщення стало для неї замалим. 15 червня 1907 року станція переїхала у  придбану на пожертви меценатів  та кошти міста садибу по вул. Володимирській, 33. Зараз за цією адресою знаходиться приміщення СБУ. Збереглась фотографія того часу, яку іноді помилково вважають за перший будинок станції.

На світлині- Володимирська,33.

У 1913 році станції запропонували обміняти садибу на Володимирській, 33 на ділянку землі за адресою Рейтарська, 22, що  відкрило Товариству перспективи  спорудження  нової будівлі за усіма вимогами для ефективної роботи станції. З  9 травня 1913 р. станція тимчасово перемістилася на територію  санітарного двору по вул. Ново-Павлівській, а на Рейтарській, 22 почалося будівництво об’єкту, який за задумом відомого київського  архітектора Й.Зекцера, мав стати  взірцевою будівлею “швидкої” для Європи, як за зовнішнім виглядом, так і за функціональністю. Це мав бути великий комплекс, що включав велику кількість служб, зокрема і лікарню швидкої медичної допомоги. Товариство швидкої медичної допомоги, взявши чималий кредит, додавши до нього пожертви київських підприємств, меценатів і простих киян, зобов’язується подарувати уже  готову будівлю місту.  20 листопада 1913 р. станція перейшла в добудований флігель по вул. Рейтарська, 22. У рік, коли нове приміщення мало б передатися місту, почалася  Перша Світова війна. Ще недобудована споруда стає лазаретом для поранених. Подальший розвиток матеріальної бази станції  загальмовується і  війною, і роками розрухи, що настали після  1917 року. 

Першим завідуючим станцією був лікар Є.Ф. Гнус. Наступні завідуючі станцією (пізніше - Головні лікарі станції): О. Гельсингіус, П.Г. Коломойцев, Н. Дудко, Музиченко, Ю.І. Купрієнко, А.І. Федоров, П.М. Рябова, Ф.Ф. Чеботарьов, І.С. Богомололець, Н.А. Ленгауер, І.І. Усіченко, Т.В. Адамович, А.В. Вершигора. 

Перегортаючи пожовтілі документи можна простежити зміни в організації роботи станції. У звіті "Общества" за 1902 рік читаємо: 

Санитары и кучера отпускались поочередно (ежедневно по одному) съ 1 часу дня до 11 часовъ вечера, но потомъ время отпуска было увеличено, отпуски продолжались съ 11 часовъ утра до 11 часовъ вечера; при этихъ условiяхъ по воскреснымъ и праздничнымъ днямъ санитарная прислуга иміетъ время посіщать церковь. При указанномъ выше составі санитарнаго персонала, всі три кареты Общества всегда готовы къ выізду и каждая изъ нихъ иміетъ постоянный служебный персоналъ. Персоналъ каждой кареты дежуритъ по два часа поочередно у каретъ если небыло за это время выізда – этотъ порядокъ дежурствъ на посту продолжается съ 9 часовъ утра до 11 часовъ ночи; ночью же для выізда вызывается персоналъ изъ казармы. За время съ 30 iюня по 31 декабря 1902 г. включительно, населенiе города пользовалось услугами Спасательной Станцiи 2006 разъ. Днемъ 1.488 (74,2%) и 518 разъ ночью (25,8%). Скорую помощь требовали: полицiя 445 разъ (22,2%), учрежденiя 304 раза (15,2%), фабрики 66 разъ (3,2%) и частныя лица 1.191 разъ (59,4%). Высылались кареты для оказанiя помощи 1565 разъ (78%), оказывалась помощь приходящимъ на станцiю Общества 441 разъ (22%), помощь не оказывалась 173 раза (8,6%) (помощь вызывалась къ хронически больнымъ, требующимъ послідовательнаго леченiя, или къ пьянымъ не требующимъ врачебной помощи), напрасныхъ требованiй было 79 (4%).

Завданням станції було подання екстреної медичної допомоги на місці виклику при станах, що загрожують життю хворих та потерпілих. Рівень тодішніх медичних знань та можливості станції знайшли відображення в положеннях про порядок виклику та привід до виклику карет швидкої медичної допомоги:

Врачи общества выізжают со станцiи для подачи медицинской помощи съ каретой или безъ нея во всіхъ несчастныхъ случаяхъ и внезапныхъ заболіванияхъ (посліднiя только вні собственной квартиры), когда пострадавшiй или заболівшiй не можетъ ни самъ прiіхать, ни быть доставленнымъ на станцiю вслідствiе или его бессознательнаго состоянiя, или рода поврежденiя, могущаго при доставленiи на станцiю угрожать жизни больного или увеличить опасность его положенiя; сюда относятся всі случаи обморока (вні квартиры), отравленiй, угара, утопленiя, повішенiя, проникающихъ пораненiй области головы, груди, живота (особенно съ выпаденiемъ внутренностей, открытые переломы (съ нарушенiемъ цілости кожи) рукъ и ногъ, простые переломы (безъ нарушенiя цілости кожи) ногъ, очень обильныя (не останавливаемыя домашними средствами: перетягиванiе платкомъ, полотенцемъ) кровотеченiя при всякаго рода пораненiяхъ, а также изъ носа горла, матки, кишекъ и пр., выпаденiе прямой кишки, матки, случаи остраго ущемленiя грыжи, родовъ (вні квартиры), сильныхъ ожоговъ, обваловъ потолковъ, земли, угрожающихъ жизни, взрыва газа, пораженiя электрическимъ токомъ. Къ "неизвістнымъ случаямъ", заразнымъ, психическимъ больнымъ и пьянымъ, поскольку они не получили никакихъ опасныхъ поврежденiй, – врачи Общества не выізжаютъ. Во всіх остальныхъ случаяхъ, не угрожающихъ жизни и не требующихъ немедленной помощи, какъ-то: ушибы, вывихи, простые (без нарушенiя цілости кожи) переломы рукъ, подавленiе костью и пр. (когда больной не задыхается), раненiе головы и другихъ частей тіла съ небольшими или легко останавливаемыми (при завязыванiи платкомъ или полотенцемъ) кровотеченiями, небольшiя кровотеченiя изъ носа, горла и проч., внезапныя заболіванiя (вні собственной квартиры) безъ потери сознанiя, легкiя случаи отравленiя (безъ особенной боли и потери сознанiя), инородныя тіла (булавки, куски дерева и проч.) въ тілі, отрывы пальцевъ и ногтей машинами, укусы животными и проч. пострадавшiе должны быть доставляемы на станцiю О-ва. Врачи О-ва оказываютъ помощь только тогда, когда отъ начала заболіванiя или несчастнаго случая прошло не боліе 2-3 часовъ. Каждый житель города Кiева въ случаі необходимости иміет право вызвать скорую помощь, не прибігая къ чьему-бы то ни было посредничеству. Для вызова станцiи слідуетъ отыскать ближайшiй телефонъ, вызвать телефонную станцiю и на вопросъ телефонистки: "что угодно" или "станцiя", отвітить: "Скорую помощь", телефонъ немедленно будет соединенъ со станцiей Скорой помощи. Вызывающiй, не отнимая трубки отъ уха, отвічаетъ на всі вопросы врача: № телефона, по которому говоритъ вызывающiй скорую помощь, что случилось, какъ давно произошелъ несчастный случай или заболіванiе, улица, № дома, № квартиры, кто сообщаетъ и долженъ ждать отвіта врача: "прiідемъ или не прiідемъ". Карета не выізжаетъ, если вызывающiй ограничится сообщенiемъ случая и его адреса и, не получивъ отвіта, уйдетъ от телефона.

Суттю цього положення було прагнення подати медичну допомогу якнайшвидше і в максимально повному обсязі у випадках, коли існує реальна загроза життю пацієнта. При цьому, з метою зменшення часу, затраченого медичним персоналом на один виклик, та збільшення обсягу медичної допомоги, пропонувалось по можливості доправляти хворих та потерпілих безпосередньо на станцію.

На жаль, на сьогоднішній день збереглось небагато документів, які б свідчили про стан станції в наступні роки. Але й ті, що залишились, дають уявлення про самовіддану працю медичного персоналу станції та труднощі (в тому числі й фінансові), які супроводжували становлення і розвиток цієї медичної установи. Були моменти, коли ні лікарям, ні санітарам не було коштів для оплати праці, а коням ні за що купити фуражу. Товариство швидкої медичної допомоги мало величезні борги. Тоді і було створене дочірнє підприємство з комерційної діяльності. З часом цей напрямок взяв на себе новостворений  Дамський комітет, до якого увійшли переважно  дружини членів Товариства. Дами організовували  пароплавні гуляння, театральні  вистави, випускали марки, продавали економні електролампочки і влаштовували розіграші лотерей. Ось фрагмент об’яви того часу:

Дамскiй Комитетъ Общества Скорой Медицинской Помощи въ г. Кiеві, устраивая 25
марта с. г. въ залі Купеческаго Собранiя РОЗЫГРЫШЪ лотереи въ пользу вышеназваннаго Общества, покорнійше проситъ Васъ почтить его своимъ присутствиемъ.

Варто підкреслити, що Рятувальна станція міста Києві увесь дореволюційний період трималася в основному  на пожертвах меценатів, які залучало Товариство швидкої медичної допомоги. Ця організація  припинила своє існування  з початком Першої Світової війни 1914 року, залишивши по собі добрі справи, і добру пам’ять, і незаплямовану чесну репутацію.                          

Радянська влада, націоналізувавши станцію, також створила Товариство друзів швидкої медичної допомоги, на яке було покладено завдання забезпечити безперервну роботу служби, навчання кадрів.

На 1941 рік станція вже мала 46 машин, в штаті станції працювало 115 лікарів, які обслуговували 23 бригади.

Розвиток медицини та прагнення надавати  медичну допомогу якомога еефективніше спонукали до створення спеціалізованих бригад. Перші такі бригади почали функціонувати ще в довоєнні роки: у 1932 році була створена перша акушерська бригада, у 1934 році – перша педіатрична.

У 1941 році мирне життя киян було знову перерване. 22 червня 1941 року, в перший же день війни, на Київ впали німецькі бомби.

Киев бомбили, нам объявили, что началася война… 

Частина медичних працівників станції була призвана до лав Радянської Армії, решта переведена на казармовий стан. Під час німецької окупації матеріальна база станції була майже знищена. На фронтах Великої Вітчизняної війни загинуло майже 100 співробітників станції.         

      У 1943 році, після звільнення Києва від фашистської навали, станція відродила свою роботу. Через деякий час їй було виділено один вантажний автомобіль. Однак, більшість викликів доводилось виконувати пішки. Власними силами колектив відновлював майстерні та гараж. В 1945 р. було отримано ще 3 санітарні машини, а з 1948 р. почали надходити нові санітарні автомобілі.

 З 1948 р. станцію очолила Наталія Андріївна Ленгауер, яка зробила найвагоміший внесок в розвиток швидкої медичної допомоги м. Києва і керувала станцією до 1975 р. За видатні заслуги в розвитку та організації медичної допомоги вона була удостоєна звання Героя Соціалістичної Праці. А за її чуйність, доброту, які органічно поєднувались з високою вимогливістю, працівники станції називали її "наша мама".

В цей час рівень медичної науки та техніки сприяли пошуку найбільш ефективних методів допомоги на догоспітальному етапі, розвитку подальшої спеціалізації бригад, а портативна медична апаратура дозволяла, відповідно, удосконалювати роботу.

 В 1950 р. на станції працювало вже 16 виїзних , в т.ч. одна педіатрична, бригад. Процес створення  спеціалізованих бригад активізується, з’являються  психіатричні, тромбоемолічні, що стали справжнім проривом у кардіології. Далі - реанімаційні, реанімаційні педіатричні, неонатологічні, протишокові, гематологічні, неврологічні, токсикологічні… Паралельно відкриваються також нові  підстанції, що розміщуючись у різних районах міста, забезпечують  необхідну швидкість прибуття карет “швидкої” до місця виклику.

У 60-х станція швидкої медичної допомоги м. Києва була визнана школою передового досвіду УРСР, з 1965 - Всесоюзною школою передового досвіду, з того ж року на базі станції починають функціонувати курси ВООЗ.

Ось відозви про організацію швидкої медичної допомоги м. Києва учасників IV Міжнародного конгресу з питань швидкої медичної допомоги (1967р.), який проводився на базі нашої станції:

- Я намагатимуся організувати у себе в країні таку ж відмінну систему швидкої допомоги, як у вас, - проф. Суміо Міта, Японія. 

- Це найкраща станція швидкої допомоги, яку мені доводилося бачити, - проф. Монті, США.

                          ……………………………………

З моменту цих записів пролетіло понад півстоліття. Це уже та історія, яку пам’ятає  нинішнє покоління працівників КНП “Центр ЕМД та МК міста Києва”…Хочемо вірити, що нам не буде соромно за сучасні сторінки цього літопису.

Розвиток спеціалізованої служби швидкої медичної допомоги

Перша спеціалізована (акушерська) бригада швидкої медичної допомоги була створена ще 1932 року , 1934 рік - перша педіатрична.

До спеціалізації бригад “швидка” повернулася уже 1957-го. Саме тоді з‘явилася перша психіатрична бригада. 

В 1961 році сформовано першу СТЕБ; у 1963 р. спеціалізованих бригад уже 4, 1966 р. – 5, 1972р. – 15, 1976р. – 20, 1982 р. – 36, 1984 р. – 43, 1985 р. – 34 (зменшення кількості спеціалізованих бригад в цьому році пояснюється тим, що 14,5 педіатричних бригад, згідно з наказом ЦСУ СРСР від 13.05.85 р. № 223, були виведені із статусу спеціалізованих і переведені у загальнопрофільні бригади для дитячого населення), 1986 р. – 36, 1988 р – 37,; 1989 р. – 38, 1991 р. – 48,; 1992 р. – 51, 1993 р. – 53, 1994 р. – 45, (зменшення кількості бригад в цьому році відбулося, у зв’язку з виведенням 7 спеціалізованих психіатричних бригад зі штату станції і передані до штату психіатричної служби міста, при якій було створено відділення психіатричної швидкої медичної допомоги), 1995 р. – 43, 1996 р. – 42, (ліквідована гематологічна бригада); 1998 р. – 42.

З організацією спеціалізованих бригад розширились можливості та обсяги надання невідкладної допомоги на місці випадку. Наочно зросла ефективність цієї допомоги, про що свідчить зниження летальності, ускладнень та тривалості лікування.

2000 р. на станції залишилось 25 спеціалізованих бригад, тому що 17 бригад інтенсивної терапії були переведені у загальнопрофільні лікарські.

Кардіологічні спеціалізовані бригади

Перші спеціалізовані кардіологічні бригади були створені у 1961 році, кількість яких протягом 25 років збільшувалась.

 (1963 р. – 2, 1968 р. - 3, 1969 р. – 4, 1979 р. - 5, 1981 р. -11, 1982 р. – 8, 1984 р. – 10, 1985 р. – 14).

Першим керівником кардіологічної служби Станції став молодий лікар Дмитро Зільберман. Він же захистив першу в СРСР докторську дисертацію з проблем надання кардіологічної допомоги на догоспітальному етапі.

До тих, хто створював цей передовий загін ургентної кардіології, належать Ела Чечик, Яків Тайх (вони захистили профільні кандидатські дисертації), Іда Каменецька, Олександр Яновський, Михайло Білоус.

Практичну та методичну допомогу в організації, становленні і розвитку кардіологічної служби надавали професори Українського НДІ кардіології ім. М.Д. Стражеско Ірина Слідзевська та Нонна Гватуа.

В 1984 році СТЕБи перейменовуються в спеціалізовані кардіологічні бригади, а 1996 в спеціалізовані кардіореанімаційні.

З метою поліпшення якості і своєчасності діагностики та надання медичної допомоги хворим з серцево-судинною патологією а також створення бази практичної підготовки лікарів для роботи на спеціалізованих кардіологічних бригадах, з 1974 року на Київській станції шляхом перепрофілювання загальнопрофільних бригад відкриваються малі кардіологічні бригади (МКБ). Для підвищення кваліфікації лікарів МКБ на станції щорічно організовуються чотиримісячні курси з вивчення ЕКГ- діагностики та ургентної кардіології.

З роками кількість таких бригад постійно збільшувалась.

Динаміка збільшення кількості МКБ:  1974 р. 2, 1976 р. – 4, 1978 р. – 8, 1980 р. – 10, 1981 р. – 11, 1982 р. – 12, 1985 р. – 20.

До складу МКБ входили лікар, фельдшер і санітар. Бригади оснащувались електрокардіографом, дефібрилятором та дещо розширеним асортиментом лікарських засобів.

У 1991 році МКБ були перейменовані в бригади інтенсивної терапії з розширеними показаннями до виїзду.

Для забезпечення ЕКГ-діагностикою всіх хворих з “болями в серці” в 1981 році на станції створюється дистанційно-діагностичний центр (ДДЦ), який пізніше був дооснащений і перепрофільований в дистанційно-консультативний центр (ДКЦ) з прийому електрокардіограм телефоном від виїзних бригад. Виїзні бригади укомплектовувалися спеціальними приставками типу “Салют”, а пізніше “Волна”. В центрі було змонтовано пульт для прийому електрокардіограм типу “Волна”.

З метою підвищення доступності, своєчасності, ефективності та якості надання екстреної медичної допомоги пацієнтам із серцево-судинними захворюваннями, 1 червня 2009 року, згідно з наказом Головного управління охорони здоров’я та медичного забезпечення від 27. 05. 2009 року № 199, був створений консультативний телеметричний центр (КТЦ).

Після реконструкції будівлі Київської міської станції швидкої медичної допомоги у 2014 році, консультативний телеметричний центр увійшов до складу оперативно-диспетчерського відділу.

КТЦ обладнаний сучасним телеметричним кардіологічним комплексом UNET, який приймає ЕКГ сигнали від електрокардіографів з функцією телеметрії, що ними оснащені бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги та центри первинної медико-санітарної допомоги усіх районів міста Києва.

На сьогодні до КТЦ підключено 247 електрокардіографів з функцією телеметрії центрів первинної медико-санітарної допомоги.

За добу КТЦ приймає та обробляє 60-70 ЕКГ - сигналів, які вводяться в базу даних комп’ютера. На основі електрокардіограми в т.ч. попередніх її записів, скарг та анамнезу черговий лікар-кардіолог надає термінову консультативну допомогу щодо вибору раціональної тактики лікування. Телеметричне кардіологічне консультування забезпечує наближення кваліфікованої допомоги, швидку підтримку клінічних рішень та покращує якість та доступність медичної допомоги.

Психіатричні спеціалізовані бригади

Перша спеціалізована психіатрична бригада була створена в 1957 році. Її призначення -надання невідкладної кваліфікованої психіатричної допомоги хворим з гострими психічними розладами, стан яких становить загрозу для оточуючих, а також, за потреби, негайної їх госпіталізації. Ця спеціалізована бригада виїжджала також як консультативна за викликом інших бригад швидкої допомоги та в стаціонари міста.

Зростання кількості психічних захворювань потребувало створення нових психіатричних бригад.

Невдовзі їх стало вже 2,5 одиниці, 1979 р. – 3, в 1981 р. – 4, в 1985 р. – 6, в 1986 р. – 7 бригад.

У 1984 році психіатричні бригади

Функціонально вони були об’єднані з психіатричною лікарнею № 21 ім. І.П.Павлова (тепер міська психоневрологічна лікарня №1), де протягом двох місяців набували практичних навичок на робочому місці. Один раз на тиждень вони брали участь у наукових конференціях, семінарах, що проводились в цьому медичному закладі. Свою роботу лікарі-психіатри координували також з районними психіатрами, міськими психоневрологічними диспансерами і наркологічною службою міста.

В 1994 році спеціалізовані психіатричні бригади були відокремлені від станції.

У 2014 році вони знову увійшли до складу створеного Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва.

Протишокові спеціалізовані бригади

В 1960 році на станції організовується перша спеціалізована протишокова бригада швидкої допомоги.

Основний контингент хворих, до яких виїжджала ця бригада, – потерпілі при нещасних випадках у стані травматичного шоку.

Протишокова бригада направлялась на виклики з приводу дорожньо-транспортних пригод, падінь з висоти, електротравм, повішень, утоплень, анафілактичного та інфекційного шоку тощо, а також в стаціонари міста для проведення інтенсивної терапії і реанімації, перевезення важких хворих з різних стаціонарів міста і районів області до міського центру реанімації.

Невдовзі на підстанції № 2 організовується ще одна така бригада. А в 1972 р. їх було вже 3, 1978 р.- 4, 1985 р. – 5, 1995 -1997 рр.-3, 1998-4.

В 1984 році протишокові бригади були перейменовані в травматологічні і разом з гематологічною, токсикологічними і дитячими реанімаційними склали групу анестезіолого-реанімаційних бригад, які в 2000 році були перейменовані на бригади інтенсивної терапії і реанімації.

Основним завданням бригад інтенсивної терапії і реанімації було забезпечення спеціалізованою допомогою потерпілих при важких травмах та інших нещасних випадках з використанням сучасних методів діагностики і лікування, проведення комплексної реанімаційної терапії при травматичному шоку та шоку будь-якого генезу, організація роботи бригад у вогнищі з великою кількістю потерпілих.

Гематологічна спеціалізована бригада

Спеціалізована гематологічна бригада була створена в 1968 році, з метою надання спеціалізованої невідкладної допомоги на догоспітальному етапі при масивних кровотечах, при гострих геморагічних діатезах, пов’язаних з порушенням процесу зсідання крові, критичними тромбоцитопеніями, а також при небезпечних посттранфузійних ускладненнях.

Бригада виїздила найчастіше до хворих на гемофілію, хворобу Верльгофа тощо. Її часто викликали в акушерські, отоларингологічні, стоматологічні та інші відділення лікарень для надання допомоги при кровотечах.

При розвитку внутрішньосудинного гемолізу бригада проводила обмінно-замінне переливання крові, комбінуючи його з вливанням плазмозамінників гемодинамічної дії, вживаючи необхідних заходів проти розвитку гострої ниркової недостатності і тромбогеморагічного синдрому. Вона також проводила і фібринолітичну терапію.

Засновником і куратором гематологічної бригади був к.м.н. Юрій Семенов.

З налагодженням гематологічної служби в місті та організацією в лікарнях реанімаційних відділень, потреба в цій бригаді відпала і в 1996 році вона була ліквідована.

Токсикологічні спеціалізовані бригади

З метою поширення знань серед медичної громадськості про хімічні отруєння і надання фахової допомоги в разі їх виникнення, 1964 року на КСШМД створюється служба інформації про гострі отруєння.

Була зібрана картотека про токсичну дію різних хімічних препаратів та розроблена таблиця надання невідкладної допомоги з використанням специфічних антидотів при отруєннях ними.

Для покращення якості надання невідкладної допомоги при гострих отруєннях, 1969 року організовується спеціалізована токсикологічна бригада швидкої допомоги, а в 1981 році – друга така бригада.

Засновником і керівником токсикологічної, а пізніше об’єднаної анестезіолого-реанімаційної служби, була Берта Михайлич, яка майже 30 років розвивала цей вид спеціалізованої швидкої допомоги.

Неврологічні спеціалізовані бригади

Спеціалізована неврологічна допомога на Київській станції швидкої медичної допомоги бере свій початок з жовтня 1963 року. Вона була першою в Україні.

На той час в клініках вже широко застосовувався метод диференційованого лікування хворих з гострими розладами мозкового кровообігу, ефективність якого знаходиться в прямій залежності від ранньої діагностики мозкової патології та своєчасності лікування.

Гостра судинна патологія мозку стала основним показником для виклику спеціалізованої неврологічної бригади (СНБ). Крім того, бригада направлялась на гострі інфекційні захворювання мозку та його оболонок, епілептичні статуси, явища гострої краніальної гіпертензії, коми нез’ясованої етіології, ускладнення травматичних ушкоджень центральної нервової системи, гіпертонічних криз тощо.

Штат СНБ складався з лікаря-невропатолога, фельдшера-техніка, фельдшера-лаборанта та санітара.

Додатково бригада оснащувалась електровідсмоктувачем, набором для трахеотомії, кардіографом, манжеткою для вимірювання артеріального тиску на скронях, неврологічним молоточком, набором для спинномозкової пункції, лабораторною укладкою; пізніше – ехоенцефалографом, набором для інтубації та необхідним асортиментом медикаментів.

З ростом судинно-мозкової патології, яка сьогодні за кількістю втричі перевищує ішемічну хворобу серця, розвиваються і спеціалізовані неврологічні бригади.

В 1978 році їх -є 1,5 , 1981 р.- 2, 1982 р. – 2, 1984 р. – 3, 1985 р. – 4,5, 1986 р. – 5, 1988 р. – 6 бригад.

З 1992 року з різних причин йде скорочення неврологічних бригад, хоча потреба в них залишається. 1992 -5, 1995 р.- 4,5, 1996 р.- 3,5.

Дитячі реанімаційні бригади

З 1969 року на КСШМД починає функціонувати перша спеціалізована дитяча реанімаційна бригада.

Основний контингент бригади - це хворі діти, стан яких вимагає інтенсивної терапії, протишокових та реанімаційних заходів при нещасних випадках і різних захворюваннях. Бригада оснащена спеціальною апаратурою, інструментарієм та виробами медичного призначення з можливістю їх застосування у дітей різного віку. Лікарями, які надавали професійну педіатричну медичну допомогу на цій бригаді були Федоренко Г.В., Бартеньєв С.Г., Мамадьярова В.В., Хохлова Л.Г., Пивовар С.П..

У 1979 році створюється спеціалізована неонатологічна бригада швидкої медичної допомоги. Основною функцією цієї бригади було транспортування недоношених дітей із пологових будинків в неонатологічний центр для подальшого їх виходжування. Бригада була обладнана транспортним кювезом. Лікарями цієї бригади були Тодурова Н.М., Дакал Н.М., Малишевська Ж.П., Близнюк І.І., Черненко В.В.

З 1982 - 1988 рр. на станції працювало 2 спеціалізованих дитячих реанімаційних бригади.

У 1990 році вони перейшли до неонатологічного центру лікарні “Охмадит”.

Педіатричні спеціалізовані бригади

Перша така бригада була організована ще в 1934 році, функціонувала вона до 1941 року, а потім відновила свою роботу лише в 1950 році.

Потребу створення педіатричних бригад диктувало збільшення кількості викликів до дітей, питома вага яких в загальній кількості звернень уже в післявоєнні роки складала 10%.

Поступово кількість дитячих бригад збільшується. В 1971 році їх уже було 4 одиниці.

1976 - 6,5 , 1977 році – 10,5.

Всі педіатричні бригади об’єднуються в педіатричну службу. Створюється педіатрична медична рада, яка займається питаннями вивчення якості надання невідкладної медичної допомоги дітям, розробкою заходів щодо підвищення терапевтичної активності бригад при наданні допомоги дітям, впровадженням у практику нових лікувально-діагностичних методик, лікарських засобів, апаратури, організації єдиних підходів лікування дітей при невідкладних станах, забезпеченням послідовності у наданні екстреної медичної допомоги педіатрами станції та лікарями поліклінік і стаціонарів, проведенням семінарських занять з педіатрами та направлення їх на стажування в стаціонарні медичні заклади.

Першим завідувачем педіатричної служби був лікар Володимир Дзюбан.

З 1979 до 1987 року на станції - 16,5 педіатричних бригад.

З 1985 року педіатричні бригади з категорії спеціалізованих переведені в загальнопрофільні лікарські бригади для дитячого населення.

Протягом десяти років (з 1989 до 1998 роки) відбулося скорочення педіатричних бригад, їх стало вдвічі менше - 8,5 одиниць.

……………………………………………………..

З 2009-го року всі спеціалізовані бригади були перепрофільовані в лікарські та фельдшерські.

На даний момент бригади Центру ЕМД та МК мають все оснащення та медикаменти для надання екстренної медичної допомоги пацієнтам.