Інструменти доступності

Сергій Ліфанов фельдшер 10-го відділення Центру "ЕМД та МК"

На годиннику 7:30. Я заходжу у 10 відділення Центру “ЕМД та МК” в Києві. Хтось в цей час ще спить або снідає, хтось збирається на роботу, а тут, на швидкій, бригади в повній готовності. Я поспішаю на зустріч з чоловіком, який не лише присвятив своє життя порятунку інших, а й з початком російсько-української війни пішов на фронт служити фельдшером артилерійського дивізіону.
Знайомлюся і спілкуюся з Сергієм Ліфановим.
Пане Сергію, скільки років ви у професії і скільки з них віддали 10 відділенню?
- У 10 відділені я з 2011 року. Я на швидкій з 91-го.
То ви на швидкій стільки скільки мені років… (ред. - сміємося)
Чому вирішили пов’язати своє життя з професією фельдшера?
- Закінчив школу, запропонували на швидку піти санітаром попрацювати…
З чого розпочинається ваш день? Маєте якісь традиції на швидкій?
- Є. Я раніше приходжу, щоб попити кави.
Коли відправляєтеся на виклик, як з культурою поводження водіїв на дорозі, пропускають швидку?
- Останнім часом все краще і краще. Прогрес є.
А запам’ятали свій перший виклик?
- Так. Виклик був на Подолі. Зараз того кафе нема, називалося - Ярославна, їхали до людини з гіперкризом. Зробили укол, запропонували госпіталізацію.
Цікаво, на яких автомобілях ви їздили?
- На “рафіках”. Вони ще зустрічаються на дорогах. Дуже м’яка машина. Але якщо зима, якийсь підйом, то треба було її штовхати. (ред. - сміється)
Про війну говорите охоче?
- Залежить про що. Я в такому підрозділі служив, що не все можна розповідати.
Що для вас стало переломним моментом, коли ви вирішили покинути звичне життя і піти на війну?
- Я пішов в перший же день, коли була оголошена мобілізація, але в нашому військоматі просто зникли всі документи резервістів. Це наслідки двох міністрів-росіян. Мене забрали вже в третю хвилю. Спершу на війну мене не відправили, а на Яворівський полігон. Там я був завідувачем медичного пункту і викладачем тактичної медицини. Це офіцерська посада. З нуля зробив два медпункти. Там все було законсервовано, занедбано…
Де ви брали ентузіазм?
- То не ентузіазм був, а злість…
Чи був якийсь курс підготовки перед тим як поїхали на Яворівський полігон?
- Не було… А зараз дуже ретельна підготовка.
Згадую, що мене в медпункті посадили на 34 дні, дали такий ящичок з п’яти кубових шприців, бинти, дві ампули анальгіну і все… три шприца. Поїхав у Львів, дізнався, де волонтери. Спочатку вони відмовлялися допомогти, бо все йшло на фронт. Я пояснив, що за кілька днів хлопці підуть на війну, серед них є хворі. Після того нас почали забезпечувати.
Загалом скільки часу віддали війні ?
- На Яворівському прослужив рік і двадцять днів, і ще два рази в зоні російсько-української війни за контрактом - по пів року.
Зброю в руках тримали?
- Постійно. І спав з автоматом. Ворог всюди, ті ж ДРГ могли бути і в населеному пункті.
Як медику, який навчений рятувати, звикнути до зброї в своїх руках, щоб в разі загрози забрати життя?
- Я не вбиваю, я знищую ворога - це різні речі. Ми їх сюди не кликали.
Була безпосередня видимість ворога, саме не техніки, а людей?
- ДРГ на нас раз вийшло, нас захищала розвідка і нацгвардія, вони з ними розбиралися.
З якими пораненнями здебільшого доводилось мати справу ?
- Слава Богу в нас не було поранених, вони по нас гатили-гатили, але ні разу не влучили. Один раз було в кущі вибухом закинуло, земля з-під ніг втекла. Машина поїхала, я почав доганяти, на КрАЗ на ходу застрибнув. Хлопці підхопили, закинули… (ред.-сміється).
Наша батарея заступала на тиждень на чергування. Вдень відсипалися, на ніч на бойові позиції. Я був артилеристом.
Який ваш позивний ?
- Неандерталець (ред. - сміємося). Це був мій нікнейм у соціальних мережах.
Як колектив сприйняв ваше рішення піти на війну?
- Сказали: “Молодець”. Завідувач відділення, Іван Михайлович, запевнив: ”Серьога, не хвилюйся, все буде” і прислав мені бронежилет 5+, це дуже гарний, ще - італійський шолом. Я його другу подарував на передовій, цей шолом два рази врятував його від смерті.
На завершення, чи є у вашому житті слова, які вам допомагають?
- Якщо Бог звалив це на мої плечі, то він впевнений, що я це витримаю…
 
Спілкувалася і записувала Зоряна Паламарчук